Хрестові походи у соціальних мережах, стрілянини мемасиками, фейками та вирваними з контексту цитатами… Здається війна двох таборів ніколи не вщухне. Але на календарі проб'є 21 квітня і стрічка новин знову заповниться "мирним" контентом.

Кажуть, що війни закінчуються коли помирають останні солдати. У нашому ж випадку, має зникнути майже вся країна, бо від наймініатюрніших сіл до великих містечок, усі мешканці України опустилась у морок психологічних маніпуляцій політтехнологів. Варіант зникнути, задовільнивши фетиш-мрії північного сусіда, нам зовсім не підходить. Тому постає логічне питання: куди спрямувати ті мегаватти енергії, які зараз розривають усіх, хто вболіває за майбутнє? Пропоную вам свої варіанти за рівнями складності.

1 рівень складності – "у мене є найдорожче"

Та агресія, яка зараз заполонила середовище (мій кандидат добро, а всі хто проти – зрадники), насправді є не лише деструктивною силою. Енергія не має позитиву чи негативу, вона просто є. А тому легко конвертується у різні цікаві штуки.

Так, імпульси, які розривають вас через коментарі про обранця в президенти, вже після 21 квітня можна спрямувати у втілення мрій близьких людей. Наприклад, відремонтувати велосипед сину (про який він давно просить), приготувати родині гастрономічний сюрприз, або змайструвати річ, про яку давно мріють ваші близькі люди.

2 рівень складності – "я частина цілого"

На цьому рівні ми усвідомлюємо, що простір навколо нас, належить і нам, а не є нічийним (як це нав'язувала людям радянська пропаганда). "Простір – належить усім" – це значить, що простір не належить нікому. Ми усвідомлюємо, що всі люди, які є навколо нас, якими б прекрасними чи бридкими вони не були – це частинки єдиної країни, в якій ми теж така собі цілісна компонента.

Після цього робимо хоча б один крок для того, щоб зробити наше середовище поруч з нашим будинком кращим. Або ж, якщо біля нашого будинку все добре – згадуємо, яке місце у вашому місті чи селі подобається найбільше, і робимо щось хороше для нього.

3 рівень складності – "від мене залежить"

Досить сіяти заклики. Переходимо до дій. Вивчаємо механізми контролю закупок тендерів та рішень місцевої влади, і включаємось у гру, в якій виділяємо хоча б 1 годину на тиждень чи місяць на контроль нашої місцевої влади. Моніторимо, вивчаємо і в разі чого, конкретно і локально оголошуємо суспільству, ЗМІ – що і де не так, чому і як це можна виправити, вимагаємо від влади конкретних кроків.

Скажете, це дрібниці? То давайте станемо цими дрібницями, які абсолютно реально кожного дня можуть безповоротно і на краще змінювати середовище навколо нас.